Запитання нібито риторичне. Бо вже не один рік у Смілі діє відділ захисту прав споживачів при міськвиконкомі (каб. №10,тел. 4-43-61), який нині очолює справжній спеціаліст Н.Г. ШМОНОВА. Але... З кожним роком відбуваються зміни у законодавстві, в т.ч. і у правилах торгівлі. І наш покупець, особливо на ринках, не завжди орієнтується у них, чим і користуються деякі недобросовісні продавці. Тому ми й попросили Наталію Георгіївну внести ясність у стосунки між споживачем і надавачєм послуг.

Скажемо відразу, опоряджувальний ремонт молочного павільйону на центральному ринку наробив "багато шуму із нічого". Хоча и питань поставив чимало. Головне з них - де ж торгуватимуть молочнокислими продуктами надалі? Хоча керівництво центрального ринку і проводило пояснювальну роботу, до міськвиконкому все одно надійшло звернення громадян - певно, владі довіряють більше.

Довгі черги - це завжди ознака того, що організація чи установа працює неефективно. Люди витрачають дорогоцінний час, псують собі настрій, але найголовніше - зникає віра у спра-ведливість, в оперативне вирішення своїх проблем. Відчуття власної незахищеності і безпорадності є ніби відбитком загального безладдя у нашій державі. Чим більше стоїш у черзі (не сидиш навіть!), тим глибше усвідомлюєш себе маленьким „гвинтиком" великої бюрократичної машини. А так не повинно бути.

У суботу 18 березня, відбудвся день відкритих дверей в Смілянському Технікумі Харчових Технологій. Запрошувались випускники 9-х та 11-х класів, батьки та всі охочі. Їм було росказано про наш технікум, про його спеціальності, які переваги вступу до нашого Технікуму. Ласкаво просимо...

Добре там, де нас немає. Там і сонце світить яскравіше, і люди привітніші, і грошей платять більше. Чомусь у цьому ми глибоко переконані, тому і їдуть в далеке зарубіжжя у пошуках кращої долі чарівні українські жінки. Та, на жаль, не завжди вони знаходять там те, чого шукають. А дехто з них втрачає і здоров'я, і красу, і віру в людей. Ось кілька житейських історій, які трапилися з нашими смілянками на чужині.

Сміла батьківщина Кличка-старшого. Мій менший брат дуже любив техніку і часто бігав саме до Кличків. Бо Родіон Петрович мав мотоцикл і на ньому катав мого брата, розповідає Г.М.Вербицька. У 1946 році я вийшла заміж і ми виїхали у  Вірменію, повернулися у 1953. То Клички жили тут, тобто Тамару і Володю я пам'ятаю. Ще у них була дівчинка. Вона часто стояла біля хвіртки, наче чекала когось. Наші хлопчики, мій Альберт і Тамарин Володя, були майже ровесники і дружили. Мій чоловік сфотографував їх біля двору і підписав фото: Сміла, 14 березня І 954 року. А незабаром Клички виїхали, по-моєму в Казахстан.

Психологи стверджують, що гра - то найважливіший елемент діяльності, спрямованої на розвиток людини, мовляв, не лише діти, але й дорослі успішно навчаються під час Ігор - осягають житейські премудрості.Сказано ж, світ не без добрих людей. Знайшлися добродії, котрі полегшили громадянам потуги в інтелектуальному зростанні - завезли з чужоземних країв гральні автомати. Автоматизація ігрової діяльності відбулася і в Смілі. тільки в центрі міста натикано з півсотні ігрових автоматів, а скільки по місту, знають лише Бог та податкова інспекція.

Хотілося б писати про хороше, як часто нас просять; Але... Знову наднеприємна новина шокувала Смілу: наш хлібокомбінат закривають. Тільки ж на початку грудня довелося побувати на підприємстві - керівництво і колектив докладали всіх зусиль, - аби смілянський хліб знову завоював популярність у земляків. Купили нове об­ладнання, реконструювали піч, щодоби випікали 5 тонн хлібобулочних, виробів 25 найменувань. І раптом закривають. Як розповів директор Смілянського хлібокомбінату В.К.Солошенко, власники підприємства вважають недоцільним працювати з такими показниками. Рішення прo закриття прийняли у кінці січня, а заводчан поставили до відома. Тож із 10 квітня близько сотні працівників хлібокомбінату залишаються без роботи.

Граф Олексій Олександрович Бобринський
Внесок Олексія Олексійовича Бобринського в розбудову нашого міста добре відомий. В історію Сміли, всієї історичної Київщини назавжди увійшло ім'я графа-економіста, графа-цукрозаводчика, графа-агронома, графа-винахідника.
Як згадував Петро В'яземський, "граф Бобринський був людиною захоплень, завжди благородних і чистих". Лише в Смілі завдяки його зу-силлям збудовані пивоварний завод (1838), механічний завод (1840), головний завод з переробки цукру-піску на рафінад. 1842 року стала до ладу найбільша в повіті безплатна лікарня на 100 ліжок, названа графом після смерті коханої дружини Софіївською. На утримання лікарні щороку Бобринський виділяв 10 тисяч карбованців сріблом. 1864 року відкрито парафіяльну школу при рафінадному заводі. Так було започатковано народну освіту в містечку.
О.О.Бобринський був директором першої в Російській імперії залізниці, йому належить проект залізниці, що з'єднала Київ з країнами Балтії та Одесою. Він перетворив Київ на цукрову столицю світу. Граф був одним із перших фотографів, чиї знімки були удостоєні дипломів на багатьох ви-ставках.
На меморіальній дошці зведеного на пожертви громадян пам'ятника, відкритого в Києві 6 лютого 1872 року, напис: "Корисній діяльності О.О.Бобринського".
Славні справи батька продовжили його сини: Олександр, Володимир, Лев. Крім державної діяльності, багато вони робили і для розвитку містечка, де знаходився родовий маєток. Сміла зобов'язана їм будівництвом залізниці, станції Бобринської і залізничних підприємств при ній, облаштуванням селищ, розширенням і реконструкцією діючих заводів, створенням навчальних закладів, будівництвом суспільних, культурних і культових споруд.