Мадам Помпадур, як ви знаєте, увійшла в історію тим,що плела інтриги і писала наклепина ЗНАМЕНИТОСТЕЙ. За що її пам’ятають ... Та ось на кого вона писала,тих вже давно забули.

В газеті „Сміла” №32 31 липня поточного року вийшла стаття професійного журналіста Олексія Жуківського під назвою „Креативна заказуха” з мізковим штурмом”. Матеріал написаний в стилі такого собі напівжартівливого памфлету, поданий в іронічному тоні на адресу чотирьох осіб, що подали звернення до органів влади з проханням ретельно вивчити ситуацію, що склалася навколо головного редактора газети „Сміла” Олексія Пухного, який намагається редагувати не тільки авторські статті, а й чиїсь долі.

Оскільки серед «видатних» журналістів Сміли памфлетиста на прізвище Олексій Жуківський взагалі немає, то можна припустити, що саме Олексій Пухний є автором даної публікації. За традицією йому просто забракло мужності сказати свою думку опонентам в очі, навіть статтю іншим ім’ям підписав.

От же він скористався знову ж таки традиційним для себе методом доносу інформації до позивачів, використавши для цього, мов вокзальну шльондру, першу сторінку комунальної газети „Сміла”, яка могла б принести певну користь уразі, якщо б її використати не задля задоволення приватних амбіцій «Жуківського», а з благородною метою. Втім, пан «Жуківський» і благородство – поняття абсолютно несумісні. Натомість автор, в якому легко упізнається стиль і дух Пухного, виділив чи малий шматок друкованої площі для угамування власних амбіцій. Мовляв, образили, як він себе назвав, „Пророка”.

Постає питання: на якій підставі „Пророк” друкує власні, амбіційні матеріали в міській газеті, якою він керує? Чи не є це використанням службового становища? Кому взагалі цікаво читати бруд, який він виливає на своїх колег?

З трьома позивачами „Іоан Хреститель” зустрітися так і не наважився. Певно, знає, що знайдуть, що і чим йому відповісти. До одного заслав гонца - депутата міськради, щоб той спробував умовити однопартійця стати на бік редактора. А з молодою дівчиною, що працювала в редакції, «Пророк» щодня проводив «окремі консультації», вимагаючи від неї відмовитися від своєї позиції. Не забув він і про те, щоб публічно назвати її ім'я, порушивши 10 статтю Закону України про звернення громадян, яка забороняє оприлюднення відомостей звернення без згоди його автора. Не дивлячись на це, він назвав її в присутності членів спілки журналістів, перед якими тримав тривалий спіч про журналістську етику та корпоративну поведінку. Про те, з відки «Іоан» отримав імена позивачів, думаю, слід запитати у нього самого. Певно, цим питанняв має зайнятися прокуратура. Навряд чи візьме на себе відповідальність освідомлювач Пухного, оскільки «непохитність» властива саме Олексію Миколайовичу.

Дівчина, яка не дивлячись на свій молодий вік, на відміну від Пухного вміє відповідати за свої слова. Вона витримала весь його тиск до кінця, і тільки після прийняття рішення комісії, що розглядала її клопотання, звільнилася. Хоча «Пророк» пророчив їй та іншим неугодним не найкращу перспективу, погрожувавши зробити все необхідне для того, щоб вона ніколи не працевлаштувалася. Мовляв, «прославлю вас всіх так, що по всій Україні про вас будуть знати». Власне, обіцянки – не цяцянки, почав виконувати. Про що свідчить публікація „”Креативна” заказуха з мізковим штурмом”.

З рішенням комісії, яка підтвердила певні факти, що були викладені у зверненнях та винесла головному редактору догану, пан Пухний погодився. Написавши у своїй публікації, що претензій до роботи цього органу він не має. Тож оскаржувати рішення певно, що не буде – безглуздо.

Підзаголовок „Доноси по-Смілянському” викликає питання: В чому Пухний побачив донос? Напевно в реалізації Конституційного права громадян. Наступне питання виникає навколо заяви Пухного про те, що люди відмовилися від своїх слів. Це абсолютно не відповідає дійсності. Комісія вивчила всі чотири звернення і винесла, як підтвердив сам Олексій Пухний, справедливе рішення. Стосовно відносин позивачів з колективом, буцімто вони в ньому не прижилися, Пухний теж наплів байку, оскільки всі чотири особи по цей день підтримують теплі, дружні стосунки з діючим колективом. Інформаційна підтримка редактора теж не може лишитися без уваги. Заява про те, що він ніби то знає про те, які відповіді давали позивачі на питання комісії наштовхує на думку, що комісія могла порушити закон.

Цитата: „До речі, на запитання про освіту одного з членів комісії він безапеляційно відповів: „журналіст”.

І знову байка. Жоден з членів комісії не підтвердив передачу подібної інформації. Сам Пухний на комісії присутній не був. Ані члени комісії, ані позивачі не підтвердили той факт, що таке питання ставилося позивачу. До того ж питання набуття тієї чи іншої освіти – це особиста справа кожного. І подібні коментарі в пресі вимагають їх вивчення комісією з питань журналістської етики. Інші ж обвинувачення Пухного, викладені в його статті, є ніщо інше, як вода, підкріплена негативними емоціями, за які можна спокійно подати до суду. Дарма прізвищ не назвав.

Стосовно наявності чи відсутності відповідної освіти у працівників редакції, варто цим питанням поцікавитись у самого редактора. Чому ж він на роботу бере таких - без журналістської освіти? Певно тому, що славетний «Пророк Льоня» проповідує власну релігію, яка навряд чи відповідає будь яким моральним, етичним і нарешті духовним уявленням про Всесвіт. Його проповіді слухали багато людей, і в місті цю науку добре знають – всі, хто хоча б одного разу відвідав його „парафію”. Тому йому хош-не хош, але доводиться звертатися до людей, яких він називає „пройдисвітами” - хто міг би працювати за копійки, слухати його нескінченні „проповіді” з відверто нездоровим у психічному відношенні підґрунтям і тихо сопіти в дві дірочки. Так би мовити робота на „лоха”. Повірить в мене – мій на віки! А ні – так брудом обіллю.

Через це випробування проходило вже безліч людей. Більшість здавалася і покидала „церкву” чи то з підмоченою репутацією, чи то зі стресом чи з будь-яким іншим негативним досвідом. Дехто пристосовувався. Грав на його полі та вірив в те, що іншого життя немає. Декому просто так було зручно, тому що все влаштовувало. Але істина полягає в тому, що ця „церква” має сектантський характер з ідеологію катарсису. Той, хто „підсів” на неї, автоматично стає її жертвою. А німб у „Пророка” є, але чомусь він має надто темні відтінки. 

Амінь.